Я сижу в своей комнате, скребу последние катышки с виниловой пластинки и чешу голову, пытаясь вспомнить, как все началось. Это был один из тех дней, когда жажда приключений превозмогала здравый смысл и разум. Спазмы в ноге напоминали о моей зависимости, а глаза наблюдали за стрелками часов, которые казались неподвижными. Я задумался о новой закладке. О закладке, которая могла бы принести мне утешение и утолить мою жажду.
Мои руки дрожали, когда я достал замятый фантик из кармана своих изношенных джинс. Внутри него скрывалась надежда на новый опыт, на открытие нового мира. Я знал, что это был пал, но на тот момент это не имело значения. Ведь главное было попасть в кайф, хоть на мгновение забыть о реальности и о своей проклятой зависимости.
Я достал марочку, фен и быстро сделал себе ужал. Ощущение не заставило себя долго ждать – все вокруг стало размытым, словно я оказался в ином измерении. Мои щеки побелели, а сердце забилось с непомерной силой. Я знал, что я вновь прикоснулся к запретному плоду, к тому, что станет моим спасением и проклятием одновременно.
Спустя несколько часов, я оказался в ресторане. Закладка, которую я купил на черном рынке, привела меня сюда. Мои руки дрожали, когда я рассматривал меню. Я знал, что не смогу ничего съесть – лечебное голодание было уже в самом разгаре. Но я хотел просто насладиться атмосферой, ощутить запахи и вкусы, которые раньше были мне близки.
Я взял свою закладку и аккуратно положил ее на стол. Чувство возбуждения охватило меня, когда я увидел официантку, приближающуюся ко мне. Она улыбнулась и спросила, что я хочу. Я попросил стакан воды – это было все, что я мог позволить себе в данный момент.
| Блюдо |
Цена |
| Салат “Цезарь” |
250 руб. |
| Стейк из тунца |
600 руб. |
| Картофель фри |
150 руб. |
Я смотрел на эти цены и понимал, что все это далеко за пределами моих возможностей. Мне нужно было сэкономить каждую халу, чтобы купить еще одну марку, чтобы снова ужалиться. Я был готов отдать свои последние деньги за этот кайф.
Я вспомнил, как я сводил своего друга в кафе. Он был настоящим кулинарным экспертом и знал все о качественной еде. В то время я только начинал свое погружение в мир наркотиков и был далек от таких вещей. Он смотрел на меня с неким презрением и говорил: "Ты же знаешь, что это паль. Подделка. Ты сожжешь свои деньги". Но я был глух к его словам, я хотел только одного – попасть в кайф, как это делают настоящие наркоманы.
Теперь я сижу здесь, в ресторане, среди изысканной публики и чувствую острую боль голода. Мои руки дрожат, мое тело требует внимания. Я знаю, что нужно купить еще одну закладку, чтобы успокоиться. Но хорошего качества кодеина сейчас тяжело найти, а я не готов рисковать своими последними халами.
Лечебное голодание в ресторане – это мое безумие, мое отчаяние. Я осознаю, что такое существование приносит мне только боль и страдания. Я обрек себя на эту жизнь, на зависимость, которая разрушает меня изнутри. Но путь назад уже нет. Я пойду до конца, даже если это будет последний шаг в этой чертовой сказке.
Я снова достал свою закладку, погладил ее пальцами. Рядом сидит парочка, наслаждающаяся романтическим ужином. Они не знают, что это за ощущение – утоление голода и душевной пустоты. Они не знают, что это значит быть наркоманом. И я завидую им. Я завидую им и одновременно ненавижу.
Мои глаза заполнились слезами, и я решил, что уже пора уходить. Я подошел к выходу, оставив за столом свою последнюю закладку. Я знаю, что это было глупо, но я больше не мог себе позволить.
Я покинул ресторан и оказался на улице. За спиной осталась лишь печальная история, которая будет повторяться снова и снова, пока я не научусь контролировать свои желания. Я поклялся себе, что больше не буду заниматься лечебным голоданием в ресторанах, что найду свою настоящую цель в этой жизни и избавлюсь от марок и фенов. Но пока что я всего лишь наркоман, бродящий по улицам в поисках новой дозы.
Але, народ! Шо починаємо качати хардрок у весь зад?
Слушайте, хочу поділитись з вами неймовірною історією, яка сталась зі мною на днях. Хочу попередити, що це не пропаганда наркотиків чи чогось подібного, просто легкість усваювання інформації за допомогою молодіжного жаргону. Якось я знайомився з моїм братвою, чи то кемпінгом психологів, в кінці кінців, зустрінулися наші велосипеди, або колеса, як ви їх називаєте. Так ось, мої брати до крайності наповнені енергією.
Привіт, торчки, як ващи справи? Вмикайте свої мозги на гарну х*ївню!, - кричу я їм здалеку, знаючи, що всім пофіг на правила граматики і мови.
Заходимо ми в один гиденький дворик, коли раптом наближається якийсь толкач з нашого місцевого космосу. Він виглядає як закладка з якоюсь якісної сп*рданої наркоти.
Слухай, брат, ти не в курсі, де взять закладки?
Да брось, я тут в теме, знаю свої дела. Чого ти хочеш?
Я з пиночками закриваю йому доступ до нашої братської се лінії і заявляю:
Давай спершу розповсюджимо радість сивухи, а потім бачимо!
Він виглядає дивно, як мойдодири у день зливи. Водимо його до місцевого машиносервісу, де мої комік-брати зібрались в тіні. Насправді це був не машиносервіс, а справжнє братське гніздо.
Вітаю, братва! Це новий товариш, який хоче забабахатись порозумітись з нами! - оголошую я, як справжній наркоман-комік.
Тільки потім згадали, що якраз забули пакувати дурь. Блин, йдемо на новий рекорд!
В каршерінгову машину встигли впхати менше, ніж колоду, а кальмари були вже нашими пасажирами. Я бігом поверх машини дзижчав якоюсь фенечкою, знаючи, що вже нічого не може мене зупинити.
Пару хвиль тому ми були рядовими торчками, а зараз ми вже ай-яй-яй! Шо тут такого - просто бомба, а не наші колеса!
Тут ми вирішили трохи почилити і заїхали у буяній парку. Знаєте, як у Сказке є брат, так ось, у нас є наш камерунський братець. Він зовсім не в курсі того, що ми тут робимо, він думає, що ми їдемо розбірливо декілька разів, але це не так. Приклеїли його до машини, як він багато разів казав, що били, коли він їв шоколадки. Так ми вирішили виправити цю ситуацію.
Розповідаючи йому про наші витрати і милий запах конопель, які він вже майже може відчувати, ми бавилися, як справжні хітрюги. Хочу сказати, що коли ти находишся в темі, то все виглядає куди цікавіше і веселіше.
Потім ми діставали зварений на швидкорозчинному супушці кодеїн. Аж очі виникали. Ей, толкачі, якби ви знали, яка кайфова дурь, то би давно прийшли до нас!
Всю ніч ми забабахались й лазили до глибини свідомості, як крізь шерри. Це було космічно!
У нас на той момент випала ідея підірвати братський гондольний міст. Але потім згадали, що в нас тільки кодеін водить бразильців, а не Бін Ладена, тому залишили цей план на наступний раз.
Якось перед ранком, коли сонце вже поволі видирає з тебе останню іскру енергії, виникла ідея повернутися додому. Та що там, я герой нашого кварталу - я хочу вирізати себе з камення і загоріти в огнищі моїх споминів.
Заглянувши назад, я побачив, як наш камерунський братець, в прикольній позі торчка, задумливо розмовляє з деревом. Він, мабуть, зайнявся екзистенціалізмом і захотів здійснити розмову зі своїм дерев'яним другом. Однак, він навіть не підозрює, що те дерево вже має колаборацію з горилами і підготувало для нас пастку.
Так я поняв, що час розійтися. Роздягаюсь, як справжній гангстер, збираю валізу своїх спогадів і починаю заповільнено рухатися назад. Уже немає сил, але бажання продовжує тремтіти у кожній клітинці мого тіла.
Так оце було моє неймовірне путешествіе, де я купив кодеін і взяв на каршерінг своїх веселеньких братиків. Завдяки торкнутій дурі ми позбулись всякої напруги і насолодилися атмосферою свободи. Але запам'ятайте, всеки колеса можуть зламатися, бережіть себе й запасайтеся своїм гарним гумором!